- 14 Гру 2024
- 718
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Стаття 1.1. Призначення та завдання Кримінального кодексу
1. Кримінальний кодекс штату Сан-Андреас (далі - Кодекс) визначає кримінально карані діяння, встановлює загальні підстави та принципи кримінальної відповідальності, види кримінальних правопорушень і покарань, а також інші положення, необхідні для застосування кримінального законодавства.2. Завданнями Кримінального кодексу є охорона життя, здоров'я, свободи, честі, гідності та власності осіб, громадського порядку, безпеки штату та законних інтересів державних і приватних осіб, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
3. Положення цього Кодексу застосовуються до всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією штату Сан-Андреас, якщо інше прямо не встановлено Конституцію та/або законом.
4. Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за діяння, яке на момент його вчинення не було визначене законом як кримінальне правопорушення.
Стаття 1.2. Поняття кримінального правопорушення
1. Кримінальним правопорушенням є винне суспільно небезпечне діяння - дія та/або бездіяльність - передбачене Особливою частиною цього Кодексу та вчинене за наявності всіх ознак відповідного складу кримінального правопорушення.2. Наявність складу кримінального правопорушення визначається відповідно до закону. Сам факт відеофіксації, наявності свідків, зізнання та/або будь-якого іншого доказу не створює складу кримінального правопорушення, якщо вчинене діяння не передбачене цим Кодексом.
3. Кримінальна відповідальність не може ґрунтуватися на аналогії кримінального закону та/або на розширеному тлумаченні, яке створює новий склад кримінального правопорушення.
Стаття 1.3. Принципи кримінальної відповідальності
1. Кримінальна відповідальність настає лише за винне діяння. Вина може бути умисною або необережною лише у випадках, коли відповідна форма вини допускається складом кримінального правопорушення.2. Не є кримінальним правопорушенням діяння, вчинене за обставин, що відповідно до Статті 1.12 цього Кодексу виключають його кримінальну протиправність.
3. Кожен обвинувачений має право на захист, включаючи:
- право на допомогу адвоката та вільний вибір державного або приватного адвоката у порядку, встановленому законом;
- право на справедливий судовий розгляд;
- можливість надавати пояснення.
5. Презумпція невинуватості: особа вважається невинуватою, поки її вина не встановлена у передбаченому законом порядку. Сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи.
6. Принцип гуманізму: кримінальне законодавство має на меті захист особи як найвищої цінності суспільства. Покарання не може мати своєю метою приниження людської гідності та/або заподіяння фізичних страждань. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому та/або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
7. Особи є рівними перед кримінальним законом. Належність до державної структури, посада, звання та/або інший статус не створюють кримінальної відповідальності самі по собі, якщо інше прямо не встановлено законом.
8. Особа підлягає кримінальній відповідальності та покаранню лише за власне винне діяння.
9. Якщо одним діянням або сукупністю пов'язаних діянь особа вчинила два чи більше кримінальних правопорушення, кваліфікація здійснюється за всіма статтями, ознаки яких фактично встановлені. Порядок призначення остаточного покарання визначається правилами сукупності, встановленими Статтею 1.14 цього Кодексу.
10. Позначення юрисдикції та інші службові показники є виключно процесуальними категоріями. Вони визначають порядок розгляду та компетентний орган, але не впливають на наявність або відсутність складу кримінального правопорушення та не можуть самі по собі визначати винуватість особи.
11. Злочинність і караність діяння визначаються законом, чинним на момент його вчинення.
12. Часом вчинення кримінального правопорушення є час вчинення дії або бездіяльності, передбаченої складом цього правопорушення.
13. Закон, який усуває кримінальну протиправність діяння, пом'якшує відповідальність та/або іншим чином покращує становище особи, має зворотну силу. Закон, який встановлює та/або посилює відповідальність, зворотної сили не має.
Стаття 1.4. Категорії кримінальних правопорушень
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини. Злочини залежно від ступеня суспільної небезпеки поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.2. Категорія кримінального правопорушення визначається за рівнем розшуку, прямо встановленим відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, відповідно до пункту 3 цієї статті. Вид та строк покарання визначаються санкцією відповідної статті і самі по собі не змінюють категорію кримінального правопорушення.
Примітка. Наявність права на заставу та судимості визначається виключно санкцією конкретної статті Особливої частини та не залежить від категорії кримінального правопорушення.
3. Встановлюються такі категорії кримінальних правопорушень:
- Кримінальний проступок - кримінальне правопорушення, за яке встановлено 1 рівень розшуку з позначкою "кримінальний проступок".
- Злочин невеликої тяжкості - кримінальне правопорушення, за яке встановлено 1 або 2 рівень розшуку без позначки "кримінальний проступок".
- Злочин середньої тяжкості - кримінальне правопорушення, за яке встановлено 3 рівень розшуку.
- Тяжкий злочин - кримінальне правопорушення, за яке встановлено 4 рівень розшуку.
- Особливо тяжкий злочин - кримінальне правопорушення, за яке встановлено 5 рівень розшуку.
4. До додаткових санкцій, які можуть застосовуватися поряд з основним покаранням, належать:
- позбавлення ліцензії на зброю;
- заборона обіймати посади в державних структурах;
- звільнення з державної та/або військової служби;
- конфіскація майна.
5. Категорія кримінального правопорушення не може визначатися виключно на розсуд посадової особи та/або на підставі тяжкості фактичних наслідків, якщо інший рівень розшуку прямо не передбачений відповідною статтею Особливої частини.
6. Усі кримінальні правопорушення розглядаються у порядку, визначеному Конституцією та Процесуальним кодексом, із забезпеченням права на оскарження.
Стаття 1.5. Суб'єкт кримінальної відповідальності
1. Кримінальній відповідальності підлягає фізична особа, яка є осудною та вчинила винне діяння, передбачене цим Кодексом.2. Особи, які на момент вчинення діяння не могли усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними через встановлені законом обставини, не підлягають кримінальній відповідальності в межах, визначених законом.
3. Особливий порядок затримання, притягнення до відповідальності та/або проведення процесуальних дій щодо осіб із передбаченою законом недоторканністю визначається Конституцією та спеціальними законами. Недоторканність не означає звільнення від кримінальної відповідальності.
4. Виконання службових повноважень та/або наказу не звільняє від кримінальної відповідальності, якщо діяння містить склад кримінального правопорушення та не підпадає під обставини, передбачені Статтею 1.12.
Стаття 1.6. Склад кримінального правопорушення
1. Склад кримінального правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних та суб'єктивних ознак, необхідних для кваліфікації діяння як конкретного кримінального правопорушення.2. Обов'язковими елементами складу кримінального правопорушення є:
- об'єкт;
- об'єктивна сторона;
- суб'єкт;
- суб'єктивна сторона.
4. Об'єктивну сторону становлять діяння, передбачені відповідною статтею, а у випадках, коли це є обов'язковою ознакою складу, також:
- наслідки;
- причинний зв'язок;
- спосіб;
- місце;
- час;
- обстановка та/або засоби вчинення.
6. За відсутності хоча б однієї обов'язкової ознаки складу кримінального правопорушення особа не підлягає відповідальності за відповідною статтею.
Стаття 1.7. Співучасть у кримінальному правопорушенні
1. Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб в умисному кримінальному правопорушенні.2. Співучасниками визнаються:
- виконавець;
- організатор;
- підбурювач;
- пособник.
4. Організатор - особа, яка організувала підготовку та/або вчинення кримінального правопорушення, керувала його вчиненням та/або створила умови для його систематичного вчинення. Організатор несе відповідальність за всі кримінальні правопорушення, охоплені спільним умислом групи, незалежно від безпосередньої участі у їх виконанні.
5. Підбурювач - особа, яка умисно схилила іншу особу до вчинення кримінального правопорушення шляхом умовляння, підкупу, погрози або іншим способом.
6. Пособник - особа, яка умисно сприяла вчиненню кримінального правопорушення:
- порадами;
- інформацією;
- засобами;
- знаряддями;
- транспортом;
- усуненням перешкод.
Стаття 1.8. Вчинення кримінального правопорушення групою осіб
1. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим групою осіб, якщо у його безпосередньому виконанні спільно брали участь два або більше виконавці.2. Наявність інших співучасників, які не були безпосередніми виконавцями, сама по собі не перетворює діяння на групове, але не виключає їхньої відповідальності за правилами Статті 1.7.
3. Вчинення кримінального правопорушення групою осіб враховується як обтяжуюча обставина лише у випадках і межах, встановлених цим Кодексом.
Стаття 1.9. Форми співучасті та організовані об'єднання
1. За характером участі розрізняються:- співвиконавство;
- організована група;
- злочинна організація.
3. Організована група - стійке об'єднання трьох або більше осіб, які заздалегідь домовилися про спільне вчинення одного або кількох кримінальних правопорушень та мають визначений розподіл ролей та/або спільний план. Два виконавці без попередньої організації та розподілу ролей визнаються співвиконавцями відповідно до пункту 2., але не утворюють організованої групи.
4. Злочинна організація - стійке ієрархічне об'єднання п'яти або більше осіб, створене для систематичного вчинення тяжких та/або особливо тяжких кримінальних правопорушень, у якому існує розподіл функцій та/або підпорядкування.
5. Сам факт одночасної присутності декількох осіб на місці події не є достатньою підставою для визнання діяння груповим та/або організованим.
Стаття 1.10. Ексцес виконавця
1. Ексцесом виконавця є вчинення ним умисного кримінального правопорушення та/або дій, які істотно виходять за межі спільного умислу інших співучасників.2. Інші співучасники не несуть відповідальності за наслідки ексцесу виконавця, якщо не охоплювали їх своїм умислом і не повинні були та не могли передбачати їх відповідно до закону.
Стаття 1.11. Приховування кримінального правопорушення
1. Заздалегідь не обіцяне приховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, засобів та/або знарядь його вчинення, слідів кримінального правопорушення чи майна, здобутого кримінально протиправним шляхом, є кримінально караним лише у випадках, прямо передбачених Особливою частиною цього Кодексу.2. Дії, вчинені до та/або під час вчинення основного кримінального правопорушення з метою забезпечення його вчинення та/або приховування, кваліфікуються як співучасть, якщо наявні її ознаки.
3. Не вважається приховуванням відмова особи надавати пояснення щодо себе та/або користування іншими правами, гарантованими Конституцією та законом.
Стаття 1.12. Обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння
1. Не є кримінальним правопорушенням діяння, вчинене за умов, визначених цією статтею:- у стані необхідної оборони;
- у стані крайньої необхідності;
- у стані обґрунтованого ризику;
- під час правомірного затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;
- під час виконання правомірного наказу чи розпорядження.
3. Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння явно надмірної шкоди, яка очевидно не відповідає характеру та небезпеці посягання.
4. Правомірним є заподіяння необхідної шкоди особі під час її затримання, якщо метою є припинення втечі та/або доставлення особи уповноваженим органам, а застосований захід був необхідним і співмірним обставинам.
5. Крайня необхідність має місце, коли особа заподіює меншу шкоду для усунення безпосередньої небезпеки, яку неможливо усунути іншим способом.
6. Обґрунтованим ризиком є заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам для досягнення суспільно корисної мети, якщо особа діяла розумно, вжила доступних заходів для запобігання шкоді та ризик не створював очевидної і невиправданої небезпеки.
7. Виконання наказу або розпорядження виключає кримінальну протиправність лише тоді, коли наказ був законним, обов'язковим для виконання, а особа не знала і за обставинами не повинна була знати про його незаконність.
8. Явно незаконний наказ не створює правової підстави для вчинення кримінального правопорушення. Особа, яка умисно виконала такий наказ, відповідає на загальних підставах, а особа, яка його віддала, відповідає за власне діяння.
9. Необережне діяння не тягне кримінальної відповідальності, якщо відповідний склад кримінального правопорушення прямо не передбачає відповідальність за необережність.
10. Діяння визнається умисним, якщо особа усвідомлювала характер своїх дій та бажала настання передбачених законом наслідків або свідомо допускала їх настання.
11. Діяння визнається необережним, якщо особа передбачала можливість настання наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала їх, хоча за конкретних обставин повинна була і могла їх передбачити.
12. Якщо особа помилково вважала, що перебуває в стані необхідної оборони або крайньої необхідності, і ця помилка була обґрунтованою з огляду на конкретні обставини, відповідальність за заподіяну шкоду визначається за правилами необережності. Якщо помилка була необґрунтованою або особа свідомо допускала її хибність - відповідальність настає на загальних підставах.
Стаття 1.13. Загальні правила призначення покарання
1. Особі, визнаній винною у вчиненні кримінального правопорушення, призначається покарання в межах санкції відповідної статті з урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу.2. Під час призначення покарання враховуються:
- характер і ступінь суспільної небезпеки діяння;
- роль особи;
- форма вини;
- наслідки;
- наявність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин;
- інші передбачені законом обставини.
- добровільне відшкодування шкоди;
- допомога потерпілому;
- сприяння встановленню обставин правопорушення;
- вчинення діяння під примусом та/або залежністю;
- відсутність попередніх судимостей;
- інші обставини, прямо передбачені законом.
- вчинення правопорушення групою осіб;
- повторність та/або рецидив у випадках, передбачених законом;
- використання службового статусу;
- особлива жорстокість;
- мотив ненависті;
- посягання на особу у зв'язку з виконанням нею службових та/або громадських обов'язків;
- інші передбачені законом обставини.
Стаття 1.14. Сукупність кримінальних правопорушень
1. Сукупністю кримінальних правопорушень є вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, за жодне з яких її не було притягнуто до відповідальності.2. При сукупності кримінальних правопорушень кваліфікація здійснюється окремо за кожною статтею Особливої частини, ознаки якої фактично встановлені.
3. Рівень розшуку при затриманні визначається за найтяжчою статтею з числа інкримінованих і не може перевищувати 5. Підвищення рівня розшуку понад максимум найважчої статті не допускається.
4. Додаткові санкції при сукупності визначаються шляхом об'єднання всіх унікальних додаткових санкцій з кожної інкримінованої статті окремо. Якщо дві або більше статті передбачають одну й ту саму додаткову санкцію - вона застосовується один раз. Якщо хоча б одна з інкримінованих статей передбачає судимість - судимість застосовується незалежно від того, чи передбачають її інші статті.
5. Уповноважений співробітник при затриманні зобов'язаний інкримінувати всі статті, ознаки яких фактично встановлені, із зазначенням відповідного рівня розшуку та переліку всіх застосованих додаткових санкцій.
6. Прокурор має право переглянути кваліфікацію, додати та/або виключити статті, а також змінити перелік додаткових санкцій відповідно до фактично встановлених обставин.
7. Суд має право повного перегляду кваліфікації та призначеного покарання в межах, визначених Конституцією та Процесуальним кодексом.
8. Якщо хоча б одна з інкримінованих статей передбачає "Застава: ні", право на заставу не застосовується. Застава допускається лише якщо всі інкриміновані статті передбачають "Застава: так".
Стаття 1.15. Строк позбавлення волі та пом'якшувальні обставини
1. Максимальний строк покарання визначається рівнем розшуку, встановленим за правилами цього Кодексу:- За 1 рівень розшуку (1 зірка) - передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік (10 хвилин).
- За 2 рівень розшуку (2 зірки) - передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки (20 хвилин).
- За 3 рівень розшуку (3 зірки) - передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки (30 хвилин).
- За 4 рівень розшуку (4 зірки) - передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців (45 хвилин).
- За 5 рівень розшуку (5 зірок) - передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років (60 хвилин).
- Добровільне зізнання - передбачає скорочення строку покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік (10 хвилин).
- Співпраця зі слідством - передбачає скорочення строку покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік (10 хвилин).
- Добровільне відшкодування шкоди - передбачає скорочення строку покарання у вигляді позбавлення волі на 6 місяців (5 хвилин).
- Відсутність судимості - передбачає скорочення строку покарання у вигляді позбавлення волі на 6 місяців (5 хвилин).
- Вчинення правопорушення під примусом - передбачає скорочення строку покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік (10 хвилин).
- За 1 рівень розшуку (1 зірка) - мінімальний строк покарання у вигляді позбавлення волі після пом'якшення становить 6 місяців (5 хвилин).
- За 2 рівень розшуку (2 зірки) - мінімальний строк покарання у вигляді позбавлення волі після пом'якшення становить 1 рік (10 хвилин).
- За 3 рівень розшуку (3 зірки) - мінімальний строк покарання у вигляді позбавлення волі після пом'якшення становить 1 рік 6 місяців (15 хвилин).
- За 4 рівень розшуку (4 зірки) - мінімальний строк покарання у вигляді позбавлення волі після пом'якшення становить 2 роки 3 місяці (23 хвилини).
- За 5 рівень розшуку (5 зірок) - мінімальний строк покарання у вигляді позбавлення волі після пом'якшення становить 3 роки (30 хвилин).
5. Рішення про застосування пом'якшувальних обставин приймається уповноваженим співробітником або прокурором і фіксується у матеріалах провадження.
6. Відбування покарання у вигляді позбавлення волі починається з моменту прийняття законного рішення про арешт. Час попереднього процесуального затримання до строку призначеного покарання не зараховується.
Стаття 1.16. Види покарань та юрисдикція
1. Видами кримінальних покарань є:- Штраф - грошове стягнення у розмірі, визначеному санкцією статті та/або рішенням прокурора чи суду в межах, передбачених законом.
- Позбавлення ліцензії на зброю - анулювання права особи на зберігання та носіння вогнепальної зброї. Застосовується уповноваженим співробітником при затриманні у випадках, прямо передбачених санкцією відповідної статті. Для повторного отримання ліцензії особа проходить встановлену законом процедуру.
- Заборона обіймати посади в державних структурах - позбавлення права обіймати будь-які посади в державних органах на строк або безстроково у випадках, прямо передбачених законом. Застосовується виключно прокурором або судом.
- Звільнення з державної та/або військової служби - застосовується у випадках, прямо передбачених санкцією відповідної статті, та виконується у порядку, визначеному внутрішніми актами відповідної структури.
- Компенсація завданої шкоди - відшкодування матеріальної шкоди потерпілій особі у розмірі, визначеному прокурором або судом.
- Застава - грошова сума, після сплати якої особа достроково припиняє відбування покарання у вигляді позбавлення волі, якщо право на заставу передбачене санкцією відповідної статті. Сплата застави не скасовує факт притягнення до відповідальності, судимість та інші застосовані додаткові санкції.
- Обмеження свободи та/або позбавлення волі на визначений строк - поміщення особи до ізолятора тимчасового тримання на строк, визначений санкцією статті та/або рішенням уповноваженого суб'єкта в межах закону.
- Конфіскація майна та/або предметів - остаточне позбавлення особи права на майно, кошти, предмети або інші цінності у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Конфіскація законного майна, коштів або інших цінностей застосовується виключно прокурором або судом.
- Внесення запису про судимість - облікове рішення, що фіксує факт притягнення особи до кримінальної відповідальності. Запис вноситься виключно у випадку, якщо санкція відповідної статті Особливої частини прямо передбачає "Судимість: так". Рівень розшуку та категорія кримінального правопорушення самі по собі не є підставою для внесення судимості. Наслідки судимості визначаються Статтею 1.17 цього Кодексу.
3. Покарання не може бути призначене, якщо його вид та/або межі не передбачені санкцією відповідної статті та/або прямо дозволені Загальною частиною цього Кодексу.
4. Юрисдикція кримінальних правопорушень визначається такими позначеннями:
- R - регіональна юрисдикція: справа розглядається усіма уповноваженими органами правопорядку;
- F - федеральна юрисдикція: справа розглядається федеральними структурами та/або під їх наглядом у порядку, визначеному Процесуальним кодексом;
- J - судова юрисдикція: рішення про притягнення до відповідальності належить виключно суду або Генеральному прокурору та його заступникам.
Стаття 1.17. Помилування, амністія та судимість
1. Амністія оголошується Кабінетом Спікера Сенату за підсумками засідання Сенату щодо індивідуально визначеної особи. Амністія може застосовуватись виключно щодо перших осіб штату або керівництва державних організацій. Актом амністії особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності або покарання, та/або призначене їй покарання може бути скорочене чи замінене більш м'яким.2. Помилування здійснюється Губернатором щодо індивідуально визначеної особи та може застосовуватись до засудженого за будь-який злочин. Актом помилування особа може бути звільнена від подальшого відбування покарання, та/або призначене їй покарання може бути скорочене чи замінене більш м'яким. Помилування не скасовує факту вчинення кримінального правопорушення та не замінює виправдувального рішення суду.
3. Зняття судимості актом помилування можливе лише якщо особа до отримання покарання обіймала посаду першої особи штату або керівника державної організації.
4. Судимість погашається після спливу 14 календарних днів з моменту повного відбуття покарання, якщо інше прямо не встановлено законом. Погашення судимості не залежить від службового статусу особи.
5. У разі набрання законної сили виправдувальним рішенням суду судимість, пов'язана з відповідним кримінальним провадженням, підлягає анулюванню. Інше остаточне рішення, яким встановлено відсутність підстав для кримінальної відповідальності, також є підставою для анулювання відповідного запису про судимість.
6. Генеральний прокурор та Заступник Генерального прокурора мають право надати особі можливість дострокового зняття однієї непогашеної судимості у порядку, встановленому Законом про судимість. Після виконання особою встановлених цим Законом умов відповідний запис про одну судимість видаляється з державного реєстру. Погашена або анульована судимість видаляється з державного реєстру у порядку, встановленому законом.
Стаття 1.18. Кримінальний проступок
1. Кримінальний проступок - це передбачене цим Кодексом винне діяння меншої суспільної небезпеки, за яке законом передбачено кримінальну відповідальність у спрощеному порядку та/або менш сувору санкцію, ніж за злочин.2. Кримінальний проступок існує лише тоді, коли відповідна стаття Особливої частини прямо позначає діяння словом "кримінальний проступок" та/або закон встановлює для нього відповідну категорію.
3. Адміністративне правопорушення не перетворюється на кримінальний проступок лише через повторність, тяжкість наслідків та/або рішення посадової особи, якщо закон прямо не передбачає кримінальну відповідальність.
4. За кримінальний проступок можуть застосовуватися штраф, короткострокове обмеження свободи та/або інше покарання, прямо передбачене санкцією відповідної статті.
5. Кримінальні проступки розглядаються у порядку, визначеному Процесуальним кодексом, із забезпеченням права особи на захист та оскарження.
6. Повторність або неодноразове вчинення кримінальних проступків враховується лише у випадках, коли це прямо передбачено санкцією відповідної статті та/або правилами призначення покарання. Сам по собі календарний проміжок не створює нового складу кримінального правопорушення.
7. Сукупність кримінальних проступків не перетворює їх автоматично на один злочин. Кожне діяння кваліфікується окремо, а остаточне покарання визначається відповідно до правил сукупності, встановлених Статтею 1.14 цього Кодексу.
Останнє редагування: